7 міфів про новий КПК
Вже більше місяця Україна живе
з новим Кримінальним процесуальним кодексом, який набрав чинності 20 листопада.
Давати оцінку його ефективності чи неефективності, на мій погляд, ще зарано.
Слід дочекатися перших судових процесів і їх результатів.
Однак "ефір" час від часу забруднюють
"шумами", які дискредитують цей кодекс і не відповідають дійсності.
При цьому об’єктивні оцінки тонуть у морі негативу.
Чому так стається?
Люди часто довіряють такій дезінформації з різних причин.
По-перше, основним "рекламувальником" КПК є влада, а населення їй не
довіряє і чекає від неї завжди гіршого.
По-друге, діяльність органів правопорядку – міліції, СБУ,
прокуратури тощо – нерідко спрямована на вибіркове застосування положень
законодавства.
По-третє, КПК – це новий документ, великий за змістом: не
всі критики протягом короткого часу можуть осилити цей "талмуд".
Найбільше розтиражованими у мас-медіа стали такі міфи з
приводу нового КПК:
Міф перший. "Трупи не видають без довідки прокуратури". Цей
порядок нібито засновувався на положеннях частини 4 статті 238 КПК, які
передбачають письмовий дозвіл прокурора на видачу трупа тільки після проведення
судово-медичної експертизи і встановлення причин смерті.
Насправді ж згадана стаття стосується слідчої дії
"огляд трупа", а будь-яка слідча дія, в тому числі і цей огляд,
неможлива без внесення відомостей до реєстру досудових розслідувань.
Тобто, без заяви родича чи іншого свідка про виявлення
трупа з ознаками насильницької смерті, огляд цього трупа проводиться у іншому,
ніж передбачено кодексом порядку.
Наше суспільство
прожило довгий час з практикою доносів і стікачів, тому дуже
боляче реагує на відновлення таких механізмів. Але новий КПК виключає
можливість анонімних заяв про факти вчинення злочинів.
Адже у пункті 2 частини 5 статті 214 чітко зазначено, що
у Єдиний державний реєстр досудових розслідувань повинна бути занесена
інформація про "прізвище, ім’я по батькові (найменування) потерпілого або
заявника".
Відсутність цих відомостей у слідчого чи прокурора робить
неможливим початок кримінального провадження і проведення слідчих дій.
Автори цього застереження для громадян переконують, що
такий захід потрібен задля уникнення необгрунтованих затримань і арештів.
Однак Кодекс не містить такого обов’язку. Навпаки,
можливості оперативних підрозділів суттєво обмежені в питанні затримання осіб.
Тепер часом затримання вважається не момент складення протоколу, а час безпосереднього
затримання – стаття 209.
Затриманій особі повинні повідомити і роз’яснити всі її
права, згідно частини 8 статті 209, і дати можливість негайно повідомити особі
своїх родичів про факт затримання.
Обмежений також строк позбавлення свободи без рішення
суду: замість колишніх 72 годин встановлено 24 години як термін для
повідомлення про підозру.
Якщо протягом доби з моменту фактичного затримання особі
не вручать письмове повідомлення про підозру, її повинні звільнити.
Не звільнили – звертайтесь самі або нехай ваш захисник чи
гарантований державою захисник, система безоплатної правової допомоги
розпочинає повноцінну роботу з 1 січня 2013 року, негайно звертається до
слідчого судді про таке звільнення на підставі частини 2 статті 206.
Вручили повідомлення про підозру вчасно, але не доставили
до суду за 60 годин з моменту фактичного затримання – також повинні звільнити.
Або подавайте аналогічне клопотання до слідчого судді.
Міф четвертий. "Можна проводити обшук без санкції суду". Будь-який
обшукповинен проводитися на підставі ухвали слідчого судді – частина 2 статті
234.
Виняток становлять лише випадки, спеціально передбачені
Конституцією України – частина 3 статті 30 щодо проникнення до житла, пов’язаного
із врятуванням життя людей та майна. Чи з безпосереднім переслідуванням
підозрюваних осіб – частина 3 статті 233 Кодексу.
Цей виняток є виправданим і прийнятним для всіх правових
систем. Коли підозрюваний вривається в житло чи інше приміщення під час переслідування,
то оперативникам не слід зупиняти свою операцію і бігти до суду за отриманням
санкції. Вони мають завершити її, проникнувши до житла.
Але дозвіл на таке проникнення все одно необхідно
отримувати постфактум. Відмова суду у наданні дозволу означатиме визнання всіх
отриманих доказів недопустимими.
Міф п’ятий. "Збільшаться
можливості спецслужб по контролю за приватним життям". На такий висновок може наштовхнути наявність у КПК нової
глави 21 "Негласні слідчі (розшукові) дії".
Справді, перелік таємних дій вражає. Однак у Кодексі
нічого надзвичайного, в порівнянні з відповідним європейським досвідом, не
зроблено. Навпаки, на 7 із 9-ти заходів необхідна санкція суду, чого раніше не
було. Тому що ця діяльність раніше була закрита як від суспільства, так і
повноцінного судового контролю.
Зараз перевірці з боку слідчого судді підлягають: аудіо-
та відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації
з інформаційних систем і електронних інформаційних систем; обстеження публічно
недоступних місць, житла; установлення місцезнаходження радіоелектронного
засобу; спостереження за місцем, річчю, особою; аудіо-, відеоконтроль місця.
Лише контроль за вчиненням злочину і виконання
спецзавдання з розкриття злочинної діяльності не потребує санкції суду.
Крім цього, зазначені секретні дії можуть вчинятися не у
всіх кримінальних справах, а лише у провадженнях щодо тяжких чи особливо тяжких
злочинів.
Міф шостий. "У адвокатів немає прав у кримінальному
провадженні". У Кодексі 1960 року
містилася окрема стаття 48, яка передбачала перелік
прав захисників. Новий же КПК не визначає окремо переліку прав захисників, а
робить їх похідними від прав підозрюваного, обвинуваченого – частина 4 статті
46.
Ця новація виправдовується тим, що підозрюваний може
самостійно здійснювати свій захист, використовуючи гарантовані частиною 3
статті 42 18 процесуальних прав, або залучити для свого захисту адвоката. І в
цьому випадку адвокат реалізовуватиме права, передбачені для підозрюваного.
Більше того, сторона захисту отримала надзвичайно широкі
можливості у новому кримінальному процесі. Вона не може вчиняти лише ті дії,
які об’єктивно притаманні стороні обвинувачення: затримувати осіб, клопотати
про застосування запобіжних заходів, проводити негласні слідчі дії тощо.
Міф сьомий. "Одночасна дія положень двох Кодексів 1960 і 2012 років
є ознакою правового невігластва авторів документу".
Для незалежної України є доволі унікальною ситуація, коли
одночасно чинними залишаються обидва процесуальні кодекси. Але такий стан
обумовлений радикальністю запропонованих змін, особливості в частині правил про
допустимість доказів.
Наприклад, положення про необхідність надання показань
лише суду, обов’язкова участь захисника у проведенні слідчих дій тощо.
Якщо уявити, що з 20 листопада КПК 1960 року одномоментно
втратив чинність, то по жодній справі ухвалити вирок було б неможливо.
Суспільний інтерес, надзвичайно важливий для кримінального провадження, в цьому
випадку залишався б незахищеним.
P.S. З подальшою дією нового КПК, не виключено,
виникатимуть нові міфи, які вкидатимуться в суспільство. На жаль. В той час як
справжня дискусія мала б відбуватися навколо інших проблемних моментів нового
КПК.
Мається на увазі необхідність виведення міліції,
прокуратури, судових органів з-під політичного тиску, запровадження класичного
суду присяжних, скасування окремого законодавчого регулювання
оперативно-розшукової діяльності тощо.
Олександр Банчук, Центр політико-правових реформ, для УП
Коментарі
Дописати коментар