Новий КПК: плюси і мінуси

Ухвалення КПК вкотре змушує задуматися про те, що відбувається і відбуватиметься в українській правоохоронній системі, в судах, пенітенціарній системі, чим відрізняється верховенство права від вибіркового правосуддя.

Звичайно, поки ще зарано робити остаточні висновки: надто багато незрозумілого з приводу того, як його застосовуватимуть на практиці, які ухвалять підзаконні акти на додачу до нього і чи створять матеріально-технічні умови для слідчих суддів і присяжних. Однак поміркувати про те, які проблеми буде тією чи іншою мірою вирішено з його допомогою, гадаю, саме час.

На мій погляд, автори проекту вирішили в ньому одну з ключових проблем, яка спричиняла до 90% усіх хабарів і поборів на досудовому слідстві, — заборонили брати під варту за обвинуваченнями у злочинах, які не є тяжкими та особливо тяжкими. Не звузили, не формалізували (коли можна, а коли ні), а прямо заборонили тримати людей у СІЗО за обвинуваченнями, скажімо, в економічних злочинах. Про таке гуманне законодавство, як на  мене, могли б мріяти бізнесмени багатьох цивілізованих і правових країн.

Звичайно, можна заперечити, що багато директорів і бухгалтерів заводів, які нині сидять у СІЗО місяцями, не повинні там перебувати, що системі потрібні чесні слідчі, що треба підвищити їм зарплату. Але хоч скільки людей міняй, поки залишатиметься місце для торгу, слідчий завжди зможе запропонувати обвинуваченому домовитися. А про ефективний захист із СІЗО не може бути й мови.

Дуже важливо і те, що і слідчим не доведеться розриватися між незаконним наказом «згори» — узяти під варту невгодного бізнесмена — і необхідністю обрати м’якіший запобіжний захід, виходячи з матеріалів справи. Уся схема, за якою вибудовувалися стосунки між слідчим і обвинуваченим, нині повністю ламається.

Що ж до інших поборів на стадії досудового слідства (арешт майна, обшук), які становлять приблизно 10% у загальному масиві хабарів у нашому кримінальному процесі, то й над їх усуненням автори кодексу, вважаю, непогано попрацювали.

Не секрет, що господарські злочини з великим обсягом матеріалів, експертиз часто розслідуються дуже довго, іноді до 18 місяців. Хоча більшість з них не належить до тяжких чи особливо тяжких злочинів. Тепер же пропонується строки досудового слідства зменшити до шести місяців за злочини невеликої або середньої тяжкості і до дванадцяти місяців — за тяжкі та особливо тяжкі. Всі докази, зібрані наступного дня після закінчення граничного терміну слідства, будуть визнані незаконними і залишаться поза увагою суду. Отже, загальний кримінальний пресинг, який відчуває нині бізнес в Україні, якщо й не зникне зовсім, то стане значно коротшим за часом.

Аналогічно розмежовуються і строки тримання під вартою залежно від тяжкості скоєного злочину, чого раніше не було. При цьому сукупний строк тримання в СІЗО не може перевищувати 12 місяців (раніше — 18 місяців, але через особливості статистики це могли бути роки). Крім того, суд буде зобов’язаний кожні два місяці переглядати та обґрунтовувати запобіжний захід, що відповідає принципу змагальності сторін: якщо одна зі сторін щось приховає, інша завжди заповнить цю прогалину. 

Крім того, в суду з’являться альтернативні запобіжні заходи — застава і домашній арешт, коли на руку обвинуваченого надівають електронний браслет, щоб відстежувати його переміщення. Навіть якщо подивитися на проблему з економічного погляду, з урахуванням витрат на придбання електронних «браслетів», це значно вигідніше, ніж утримувати людину під вартою або цілодобово за нею стежити.

Ще один незаперечний плюс нового кодексу полягає в тому, що в шахраїв у погонах залишиться менше механізмів для ухвалення незаконних рішень про арешт майна або обшук. Адже як сьогодні відбувається обшук? Слідчий за санкцією прокурора вилучає все, що трапиться під руку, — комп’ютери, документи, печатки тощо, попутно накладаючи арешт на решту майна. Оскаржити такі дії можна тільки на стадії попереднього розгляду справи в суді або розгляду по суті. Звідси й сумний жарт: хто контролює правоохоронні органи, той контролює сьогодні українську економіку.

Тепер дозвіл на обшук даватиме суд, і необхідність вилучення будь-якої речі або документа ретельно перевірятиметься у присутності адвоката та особи, проти якої проводиться обшук. І жоден слідчий уже не зможе влаштувати «маски-шоу», знаючи, що всі його дії вивчатимуться в суді.

Крім цього, слідчого і прокурора новим КПК зобов’яжуть надати матеріали досудового розслідування для ознайомлення на першу вимогу потерпілого та захисту (нині — тільки після завершення слідства). І становище адвоката більше не нагадуватиме відомий анекдот, де право маю, але нічого не можу.

Ще одним революційним кроком стали нові правила оцінки доказів. Згідно з ними, будь-які показання, отримані не в суді, не є доказами. Катування та застосування всього арсеналу середньовічних способів вибити зізнання не матиме сенсу, бо без підтвердження в суді жодне показання не може бути покладено в основу вироку. При цьому суд за підсумками процесу зможе винести тільки два вироки: виправдувальний та обвинувальний. Якщо вини людини не довели — вона вільна. Повернути справу на додаткове розслідування, змусивши обвинуваченого раз у раз проходити через судово-міліцейські жорна, буде неможливо.

Разом із тим, якщо стати на позицію бізнесу, у кодексі з’явилися положення, які в чомусь навіть погіршать його становище. Наприклад, автори документа надто спростили стадію порушення кримінальної справи, запровадивши автоматичну реєстрацію заяви. Тобто достатньо заяви аноніма — і викликай бізнесмена на допит, очну ставку і відволікай іншими слідчими діями хоч щодня. Наслідків, звичайно, менше, ніж у разі арешту, але приводів навідуватися до бізнесу в цьому разі додасться. Причому оскаржити порушення кримінальної справи неможливо, оскільки сам процесуальний документ про це відсутній.

Не все однозначно в новому кодексі і в питанні застосування застави. За нинішнього рівня тінізації економіки мільйонеру з нетрів за формальними причинами можуть призначити меншу заставу, ніж представникові середнього класу з офіційною зарплатою. Тому критерії призначення застави, на мій погляд, слід співвіднести не тільки з тяжкістю вчиненого правопорушення, а й з обов’язковим урахуванням усіх даних про майновий стан обвинуваченого.

Водночас я не згоден з критиками документа в тому, що новація, за якою інтереси обвинуваченого представляють тільки включені до реєстру професійні адвокати, обмежує право на захист. Оскільки суперечки на цю тему точаться вже не перший рік, внесу і свою лепту в масив аргументів. 

По-перше, не може бути прав без обов’язків. І якщо адвокатам відтепер надаються розширені права, то й питати з них мають більше, наприклад, через механізм контролю професійними адвокатськими об’єднаннями. Родича, навіть викривши в порушенні процесуальних прав, до відповідальності не притягнеш.

По-друге, не може бути професійний процес без професійних адвокатів. За всієї поваги до родичів, які можуть мати добру правову підготовку, все одно на процес вони дивляться з погляду не норми, а емоцій. А тут принцип «справедливо—несправедливо» не працює, всі дії повинні оцінюватися на предмет відповідності чи невідповідності діяння правовій нормі. Правову норму, у свою чергу, треба ще вміти правильно розтлумачити, а цього не один рік вчаться. 

Нарешті, якби можна було обійтися без адвокатів, то ця професія вже давно б вимерла. Але, як бачимо, цього не відбувається, а кількість звернень до адвокатів неухильно зростає, благо й кількість юридичних послуг на будь-який смак і розмір гаманця збільшується. Що стосується незаможних громадян, то, як і раніше, безкоштовну правову допомогу їм надасть держава.

Чи не найбільше суперечок і нарікань у новому КПК викликала ухвалена у всіх цивілізованих країнах угода обвинуваченого зі слідством (у Росії така практика з’явилася в 2009 році). Як адвокат-практик не маю сумніву, що цю норму в наших реаліях можна легко викривити. Наприклад, звести наклеп на іншу людину й отримати менший строк. У цьому є ризик. Але є й очевидний плюс: визнавши вину, коли заперечувати її під вагою доказів немає сенсу, можна отримати менший строк і заощадити гроші на адвоката. Слідчому це дасть можливість зосередитися на розкритті справді серйозних злочинів. А щоб не було спокуси укласти угоду під примусом, її затверджує суд, який зобов’язано перевірить, що обвинуваченому ніхто не погрожував. Звичайно, як і у всіх описаних вище випадках, ми не можемо виключити, що в процесі її укладання не долучаться якісь сторонні мотиви, однак це не привід, щоб відмовлятися від усього нового й прогресивного.

Власне, наявність таких застережень і дозволяє зробити три важливі висновки, без яких будь-яка розмова про майбутнє головного процесу в Україні була б неповною. По-перше, новий кодекс, нехай навіть з юридичними огріхами, все-таки кращий, ніж кодекс 1960 року. Так, можна його ще довго доопрацьовувати, але все одно майбутній КПК забезпечує бізнесу кращі умови, ніж ті, які призвели до відпливу капіталів з України. Інша річ, чи захоче бізнес повернутися в Україну?

З цього випливає другий висновок: після прийняття нових ідей необхідно зробити другий крок — поміняти кадри. І люстрації тут не уникнути. Візьмімо хоча б досвід Грузії: там не стільки поміняли законодавство, скільки поміняли людей у правоохоронній системі, призначивши на їхнє місце молодь, покоління 80-х, яким у 90-ті було по 10—15 років. При цьому головним критерієм відбору була відсутність у них і близьких родичів досвіду роботи в правоохоронній системі. Прийшли люди, які не знали, що таке катування і скільки треба заплатити за арешт конкурента.

Звичайно, для України це дуже непросте питання, враховуючи, що вся правоохоронна система замикається на дуже вузькому колі людей нагорі, які всіляко опиратимуться реформам і люстрації. Найкращий, як на мене, аргумент на користь люстрації — економічний. Якщо ми зуміємо запропонувати юридичний «сервіс» на порядок вищий, ніж наші сусіди, то є надія, що капітали, виведені з України, сюди повернуться. 

І, нарешті, треба бути готовим до того, що процес трансформації правоохоронної системи триватиме не один день, а рік-два, може, й більше. Зрештою ґрунт для свавілля створює не тільки і не стільки законодавство, скільки загальний рівень правової і просто загальної культури, а вона за один день не зміниться.

Реформа вимагатиме величезних коштів на матеріальне забезпечення слідчих суддів: окремі кімнати, технічні засоби, можливо, встановлення відеокамер у судах загальної юрисдикції за прикладом Росії. Вдосконалення потребує і система медобслуговування людей, які перебувають в установах пенітенціарної системи. Але можна двадцять років про це говорити, а можна почати діяти. І це саме той випадок, коли, якщо ризикуєш, — можеш програти, але, якщо не ризикуєш і боїшся, — програєш напевно.

 Джерело: Газета «Дзеркало Тижня»